• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Бібліотека
• Моє рідне село - Степанівка.

Посвята Степанівці.

Є місця величаво відомі
Це Горошин , Поділ , Біляки ,
Та миліше від рідного дому
Не знайду я нічого таки.

Степанівко моя яворова
Ти для мене - найкраще село
Мене вабить говірка чудова
Людська щирість , привітність , тепло.

Я пройдусь мальовничим Заводдям
На шляшку зупинюся на мить
Як зустріну своє Завгороддя -
Ніжно й сумно душа защемить.

Ось Гора , там Четверта бригада,
Тут Церковна й Циганська шумлять
І прошу я у Господа радо :
"Хай частіше пісні там бринять!"

Все тобі довелось пережити :
Голод , холод , розруху війни ,
Горювала тоді , коли ворога бити
Пішли мужні твої сини.

Не повернуться більше ніколи
До щасливих домівок своїх
Обелісками стали у полі
Навіки вкарбувавшись в граніт.

Сап'яни , Бондарі і Савинські ,
Сезьки , Лишки , Сушки , Довгалі,
Спіть спокійно , наші рідні та близькі
У далекій від дому землі.

Працюють люди в нас завзяті
І множать славу на землі
А мрії в них такі крилаті
Живуть бо ж на своїй землі.

Садок дитячий в нас працює
І школа вабить школярів
Недуги наші полікує
Невтомна група лікарів.

І куди б не закинула доля
Де не буду в далекім краю
На коліна я стану посеред поля
Помолюся за Степанівку мою.

Я летітиму завше на крилах
У моє найрідніше село
Степанівка , красо моя мила,
Ти чекаєш мене , хай там що не було.

Завітайте до нас в Степанівку
Хлібом - сіллю зустрінемо Вас
Привітаємо всіх з пошанівком
Адже люди у нас - просто клас !

Лісняк Лариса Дмитрівна.

Степанівка.

Село Степанівка розташоване на берегах річки Крива руда, на відстані 27 км від районного центру - селища Семенівки та від залізничної станції Веселий Поділ. Село засноване наприкінці 17 - на початку 18 століття. З 1741 року його почав заселяти Генеральний бунчужний Д.В.Оболонський. Степанівка належала до Лукімської сотні Лубенського полку. З 1871 року Степанівка - село Городинського ( з 1789-Градизького) повіту Київського намісництва. За Д.Д.Оболонським на прикінці 18 століття в селі числилось 453 душі. У 1859 році у Степанівці налічуеться 151 двір, 958 жителів. З того часу кількість жителів суттєво не змінювалась, не дивлячись на буремні воєнні роки першої та другої світової, громадянської войн, голодомори 33-го та 47-го років. На 1963 рік у селі 152 двори, 980 жителів, за даними перепису 1885 року у Степанівці вже налічується 193 двори, мешкає 1071 житель, 7 бездомних сімей. 1900 року в селі 206 господарств, 1224 жителі, 2 земські і церковнопарафіяльна жіноча школи, церковна бібліотека. Статистика за 1910 рік: 184 господарства, 1009 жителів , з них письменних - 208. У 1905 році у селі спалахували селянські заворушення.

Степанівська церква.

З 1923 року Степанівка - центр Степанівської сільської ради Оболонського району Лубенського округу; 278 дворів. 1451 житель. З підпорядкованими хуторами Гринівкою і Карабашівкою 283 двори, 1486 жителів. За переписом 1939 року по сільраді налічується 1277 жителів. У період німецько-фашиської окупації (14.11.1941-24.09.1943) гітлерівці вивезли до Німеччини 116 чоловік. У квітні 1930 року п"ять ТСОЗів об"єдналися в колгосп ім. Т.Г.Шевченка, який у квітні 1959 разом з колгоспом "День Перемоги" об"єдналися в один - ім. 21 з"їзду КПРС ( зерново-буряківничого напрямку, тваринництво, спеціалізувався на вирощуванні насіння ярих культур).

Садок вишневий коло хати.

Село Степанівка не наділена гучною історичною славою, тому з історичних пам"яток можна виокремити хіба що козацькі кургани, яких четверо по різні боки села - своєрідні блокпости минулих лихих часів, які служили сигналом біди для степових жителів при набігах татарських роз"їздів та окрасу минулого, прицдешнього і, маємо надію, майбутнього Степанівки - дерев"яну Архид"яконо-Стефанівську церкву.

Степанівська сільська рада.

Нову дерев"ну Архид"яконо-Стефанівську церкву в селі Степанівці було споруджено у 1861 році таємним радником М.Позеном. На той час вона була рядовою церківкою серед багатьох іменитих сусідок - церков далеких і ближніх сіл, які були і багатшими, і красивішими. Та пройдуть роки, і саме Степанівській церкві судитиметься залишатися оплотом християнської віри в епоху засилля більшовизму та розгулу атеїстичної боротьби з релігією.

Відпалали словісним полум"ям революційні та залишились у пам"яті запахом згарищ і пороху роки громадянської війни. Пронеслись вони стрімкими тачанками і після розрухи потихеньку почало оживати з Непом знекровлене українське село. Та комуністична влада не воліла такого відродження. Сильне, міцне, заможне селянство в усі часи було загрозою правлячій російській чи радянській верхівці. Тому пішли декрети і накази, директиви та інвективи на колективізацію та розкуркулювання. У цей час церква , що простояла як божий храм шість десятків років, була переобладнана у сільский клуб. Після 1929 року куполи церкви були зняті, а на головному куполі замість православного хреста замайорів червоний стяг. Після того , як було збудоване приміщення нового клубу, приміщення церкви було віддане під зерносховища колгоспу ім. Т.Г.Шевченка і воно вірою і правдою служило сільській спільноті аж до Великої Вітчизняної війни. Окупаційний режим, який Степанівку оминав і запам"ятався лише сільськими посіпаками гітлерівців, церкви теж особливо не жалував. Можливо, врятувало її те , що за всю війну на Степанівку було скинуто лише дві авіабомби, які вибухнули далеко від того місця, де знаходилася церква, та й артобстрілів поблизу села і в селі не було. Після визволення восени 1943-го , церква залишалася закритою і дивилася темними зіницями вікон на мешканців з докором і приреченністю.

Можливо, так би й занепала споруда церкви, але...

Роль особистості в історії неоднозначна. Хто його зна куди поверне доля і куди який випаде вік, і яким він буде. Так чи інакше, історія з відродження Архидияконо-Стефанівської церкви, вже обросла легендою. Скільки тут правди, скільки видумки, очевидно вже ніхто не взмозі розібратися. Та люди розповідають наступне.

Післю війни в церкву прийшов новий священник - Браїлко Олексій Михайлович. Уродженець міста Полтави, військовий, в минулому комуніст. На свій страх і ризик він взявся відроджувати вже майже втрачену справу. Подейкують, що мав Олексій Михайлович звання капітана Червоної армії, був комуністом, але під час одного з боїв мав ведіння, за яким йому треба було щоб вижити в бою, поклястися перед Богом, що він прийме прихід в одному з сіл і відродить Богоугодну справу служіння Господу. Браїлко присягнув, після чого вижив в жорстокому бою, а по війні звернувся до благочинного у Полтаві , який рекомендував йому їхати у Степанівку, де церква ще вціліла, на відміну , від сусідніх сіл. Боялися Олексія Михайловича за крутий норов навіть партійні функціонери та чиновники в районі, зважаючи на його героїчне військове минуле.

Люди з Степанівки та навколишніх сіл потяглися до церкви, всіляко допомогали новому батюшці. Таким чином церкву у селі було відновлено і відстояно. У роки так званого застою , в самий розгул комунистичної інквізиції , на увесь Семенівський район діючими залишалися лише три церкви - у Дем"янівці, Худоліївці та Степанівці. Пригадується, коли на Великдень правилося у Церкві, черги автомашин з номерами Кіровоградщини, Черкащини, Дніпропетровщини і , навіть, Донеччини, стояли нескінченними стрічками аж ген за село. Після 90-х років поступово почали відроджуватися осередки віри по селах - відновлюватися і реставруватися старі церкви, будуватися нові. Але й зараз наречені воліють вінчатися у Степанівці, батьки хрестять дітей - у Степанівській церкві, сповідаються, приїздять по великих церковних саме у Степанівку, віддаючи дань історичному минулому та вклоняючись перед історією нашої святині.

«Садок вишневий коло хати…»

	X
	Варіанти тексту Автограф № 4 Автограф № 25 Рукопис Н.О.Хрущової Канонічний текст Опис варіантів

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все,тільки дівчата
Та соловейко не затих.

Тарас Григорович Шевченко.

Степанівка з орлиного польоту.

Степанівська школа.

Комментарии

Коментарi