Іторія Степанівської школи.

На карті Полтавщини на південному заході загубилося мальовниче село Степанівка. Нічим непримітне, невелике, віхи історії не зачипили його своїм крилом. Та жили, живуть і житимуть в Степанівці добрі, працьовиті, привітні, допитливі люди; які своїм розумом, трудолюбністю, допитністю і іскрометним гумором примножують справу села.

Ми хочемо розповісти про історію не села, а розкрити історію школи, яка завжди була осередком освідченності, культури, духовності для багатьох поколінь степанівців.

З росповідей старожилів та архівних материалів школа в Степанівці існує з кінця 19 століття. З кінця 80-х років 19 століття працює сільська земська школа, а 1892 році при Архидияконо-Стефанівській церкві відкрита жіноча церковно-парафіянська школа. Законовчителем був священник Іван Дяконенко, вчителем псаломщик Іван Торський. При школі у 1893 році відкрита недільна школа для дівчат та дорослих жінок з тими ж вчителями, в ній навчалося 30 осіб. У школах сільські діти вивчали Закон Божий , церковнослов"янську грамоту , російську мову ( правопис, читання, письмо) , арифметику, географію , історію російської імперії, ази природознавства, навчалися церковному співу.

Будівлю школи мали глинобитні стіни, покрівля вкрита металевою бляхою. Земська школа мала 3 класні кімнати, церковно-парафіянська дві. До головних входів шкіл вели бузкові алеї. По периметру школи були обсаджені кущами бузку, акації, іншими декоративними кущами. Ці школи проіснували до 1918 року (мається на увазі будівлі). Після революції в селі була семирічна, восмирічна, дев"ятирічна школи. Учні навчалися у старих приміщеннях які називалися "Нова школа" , "Божківська школа" , "Сезьківська школа". У 1967 році була збудована нова школа, відкриття якої припало на 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції

Після закінчення Великої Вітчизняної війни в селі була восьмирічна школа, директором працював колишній фронтовик Федір Іванович Бородатий, уродженець села Калинівка. За сумісництвом він був і секретарем партійної організації. Федір Іванович був суворим вимогливим, тому дисцепліна і в школі, і в селі була " залізна". Він був директором с 1946 року (?) по 1956 рік. Потім переїхав із сім"єю в село Оболонь, де працював Директором восьмирічної школи до виходу на пенсію.

В 1957 році школу очолив молодий, енергійний історик Борисенко Микола Михайлович. Батьківщиною його були славні Великі Сорочинці , тому і директор , не дивлячись на молодість, був щирим, добрим улюбленцем дітвори, мав почуття гумору. Микола Михайлович працював у Степанівці три роки, потім був переведений у село Новоселиця.

У 1960 році школу прийняла місцева вчителька Бузько Наталія Іванівна 1918 року народження. До цього вона викладала українську мову та літературу. Була чарівна, мала щиру вдачу. Донька генерала часів радянсько-фінської війни Голодного Івана Микитовича, мала організаторські здібності, вміло керувала навчально-виховним процесом до 1970 року. За роки директорування Бузько Н.І. було збудоване нове приміщення школи в 1967 році.

З 1970 по 1973 рік школою керував Глоба Віктор Іванович вихідець із сусіднього села Іванівка. Він викладав хімію та біологію. В 1973 році його було призначено директором Горошинської середньої школи.

Восени 1973 року школу очолив ерудований, дуже добрий, надзвичайно порядний, скромний учитель математики та фізики Валицький Володимир Іванович. Це був один з кращих математиків Семенівського району. Його дуже любили учні, поважали вчителі. Директором пропрацював Володимир Іванович два роки і був переведений у Горошинську школу учителем математики та фізики.

Влітку 1975 року директором школи було призначено вчительку хімії та біології Нестеренко Ніну Михайлівну родом із села Бориси Глобинського району. Пропрацювавши 7 років директором, Ніна Михайлівна обирається головою сільської ради, а на її місце з 1982 року призначається Ілляшевич Володимир Михайлович учитель фізики уродженець села Краснознаменка. За роки його директорування матеріальна база школи поповнилася наочними посібниками , за єскізами вчителів були виготовлені прекрасні стенди у кожен кабінет ( тоді існувала кабінетна система).

У 1988 році на посаду директора повертається Нестеренко Ніна Михайлівна, Ілляшевича В.М. переводять директором школи в село Горошино. Чи то випадковість, чи так складалися обставини, але скільки талановитих педагогів, пройшовши "закалку" в Степанівці, ставали вчителями в Горошинській школі ?

Завдяки Ніні Михайлівні розпочалася добудова школи, адже в майбутньому планувалося реорганізувати школу в середню. Як і кожна нова справа - все це вимагало енергії, сил , здоров"я, нервів. І от з 1992 р. в Степанівці функціонує середня школа. Вмілий , вимогливий, знаючий директор Ніна Михайлівна вчила нас , молодих вчителів, всьому тому, що вміла сама. І зараз, на схилі літ Ніни Михайлівни , ми щиро вдячні їй за те, що вчила нас любові до обраної професії, педагогічної майстерності, поваги до учнів, вмінь та навичок у нелегкій учительській долі.

У 1992 році призначається директором у нашу школу Куліш Віктор Миколайович, учитель фізики, родом із Очеретуватого. Але, найцікавішим було те, що Віктор Миколайович довгий час жив і працював на Сахаліні. Його емоційні розповіді про той далекий , незнаний край викликали у всіх : і вчителів, і учнів, і жителів села подив, захоплення , захват. Вісім років дивував нас Віктор Миколайович своєю енергією, діловими якостями, потрібними зв"язками. За роки його директорування зі стін школи вийшли перші золоті та срібні медалісти. В силу об"єктивних та суб"єктивних обставин Куліш В. М. переводиться директором школи в Погребняки, а через рік залишає Україну і разом з сім"єю виїжджає знову на Сахалін.

Зберезня 2000 року і по цей час директором працює уродженка Семенівки, фахівець із російської мови та літератури Данилевська Тетяна Миколаївна. Пропрацювавши 20 років у школі під керівництвом мудрих наставників, Тетяна Миколаївна ось уже 13 років очолює колектив Степанівської школи. Завдяки її енергії, досвіду, вмінню вести гнучку лінію з районним керівництвом, школа продовжує функціонувати як середня. В результаті погіршення демографічної ситуації в селі, як практично по всій Україні, кількість учнів значно зменшилась. Тому остані кілька років поспіль йде мова про реорганізацію школи в дев"ятирічну. Якщо порівняти нашу школу з іншими то діти є, в майбутньому наповнюваність класів буде відповідати потрібній кількості.

На даний момент, колектив згуртований, чимало вчителів маюти величезний педагогічний стаж. Педагогічний колектив нараховує 17 вчителів. Майже всі мають вищу педагогічну освіту, шість учителів мають першу кваліфікаційну категорію. До 30 і більше років стажу мають вчителі Лісняк Лариса Дмитрівна, Данилевська Тетяна Миколаївна, Козловська Валентина Володимирівна, Лишко Віктор Іванович, Мотя Тамара Іванівна, Мороз Валентина Іванівна, Шквир Тетяна Андріївна, Прохоренко Катерина Григорівна, Шестопал Наталя Вікторівна. Трохи менше працюють Голодний Андрій Васильович та Трембач Андрій Михайлович. Решта вчителів молоді, яким не минуло ще й тридцяти років. От їм працювати і працювати , вчитись у старших, досвідчених вчителів, примножувати набуті здобутки, продовжувати наші славні традиції, якими багата наша школа.

Кол-во просмотров: 0

Вы находитесь здесь:

Іторія Степанівської школи.

Комментарии